Каракатиці пройшли Стенфордський «Зефірний тест», який призначений для дітей. Цей факт, на думку дослідників, свідчить про їхню здатність до навчання та адаптації.
Відповідне дослідження було опубліковано в Proceedings of the Royal Society B, передає ScienceAlert.
За словами видання, Стенфордський «Зефірний тест» досить простий: дитину поміщають в кімнату з зефіром, їй кажуть, що якщо вона зможе не їсти протягом 15 хвилин, то отримає другий зефір і з’їсть обидва.
ScienceAlert зазначає, що ця здатність відкладати задоволення демонструє такі когнітивні здібності, як планування майбутнього.
Спочатку цей тест проводили для вивчення того, як розвивається людське пізнання. Зокрема, у якому віці людина стає достатньо розумною, щоб відкласти задоволення, якщо від цього у майбутньому залежить кращий результат.
У 2020 році головоногі також пройшли «Зефірний тест». Вчені з’ясували, що звичайні каракатиці (Sepia officinalis) можуть утримуватися від їжі з крабового м’яса вранці, коли дізнаються, що повечеряють чимось більш смачним, наприклад, креветками.
Однак, як зазначила група дослідників на чолі з поведінковим екологом Олександрою Шнелл з Кембриджського університету, у цьому випадку було важко визначити, чи ця зміна в харчовій поведінці у відповідь на наявність здобичі також керується здатністю докладати зусиль.
Тому вони розробили інший тест для 6 звичайних каракатиць. Тварин помістили в спеціальний резервуар з двома закритими камерами, які мали прозорі двері, щоб головоногі могли бачити всередині.
У кімнатах була різна їжа – менш бажаний шматок сирої королівської креветки в одній і набагато привабливіші живі трав’яні креветки в іншій.
На дверях також були символи, які каракатиці навчились розпізнавати. Круг означав, що двері відразу відчиняться. Трикутник, що двері відкриються через певний проміжок часу від 10 до 130 секунд. А квадрат, який використовувався лише в контрольному стані, означав, що двері залишаться закритими на невизначений час.
Каракатиця звичайна (Sepia officinalis). Фото: Вікіпедія
У тестових умовах сиру креветку розміщували за відкритими дверцятами, тоді як живу можна було отримати лише після затримки. Якщо каракатиця йшла на креветку, то її відразу видаляли.
Тим часом у контрольній групі креветка залишалася недоступною за квадратними дверима, які не відчинялися.
Як з’ясували дослідники, всі каракатиці в тестових умовах вирішили дочекатися більш бажаної їжі (живих креветок). Однак вони не потрудилися зробити це в контрольній групі, де не мали до неї доступу.
«Усі каракатиці в цьому дослідженні могли чекати кращої винагороди та терпіли затримки до 50-130 секунд, що можна порівняти з тим, що ми бачимо у хребетних з великим мозком, таких як шимпанзе, ворони та папуги», – сказала Шнелл.
Інша частина експерименту полягала в тому, щоб перевірити, наскільки добре навчаються ці 6 каракатиць. Для цього їм показали два різні кольорові предмети: сірий квадрат і білий.
Після того, як тварини навчилися пов’язувати квадрат із винагородою, дослідники поміняли сигнали, так що інший квадрат тепер став сигналом винагороди.
«Цікаво, що каракатиці, які найшвидше навчилися адаптуватися до цієї зміни, були також каракатицями, які могли довше чекати винагороди за креветок. Здається, що каракатиці можуть проявляти самоконтроль, правда, але незрозуміло чому», – зазначає видання.
Дослідники вважають, що ця здатність відкладати задоволення може бути пов’язана з тим, як ці тварини добувають їжу.
«Каракатиці проводять більшу частину свого часу, маскуючись, сидячи й чекаючи, перериваючись короткими періодами в пошуку їжі. Вони порушують маскування, коли шукають їжу, тому піддаються впливу кожного хижака в океані, який хоче їх з’їсти. Ми припускаємо, що відстрочене задоволення могло розвинутися як побічний продукт цього, тому каракатиці можуть оптимізувати пошук їжі, чекаючи кращого вибору», – каже дослідниця.