Кіножурналіст Олександра Березовська про фільми, які не можна пропустити
- «До зірок»

Фото: Ukranian Film Distribution
Невиразна реклама, не до кінця зрозумілий трейлер фільму, в якому чи то про душу, чи то про Космос, вводить багатьох глядачів у ступор. І не тільки їх. Українські прокатники не розуміли, як рекламувати це кіно і вирішили утриматися від агресивного маркетингу.
Моя думка — йдіть в кінотеатр, бажано IMAX, і дозвольте режисерові Джеймсу Грею унести вас «До Зірок».

Компанію в цій подорожі складе Бред Пітт в ролі астронавта, який виконує глобальну та особисту місію. Він має відправитися в космос, щоб запобігти катастрофічній загрозі людству, яка походить з далекого куточка нашої Сонячної системи. «Зношена історія,» — скажете ви. Почекайте з висновком.
Герой Пітта (який до того ж є продюсером історії) — майор Рой МакБрайд — людина з науково-дослідної компанії. Холоднокровний під будь-яким тиском. Готовий до всього, але чужий емпатії.
На початку фільму майор МакБрайд вільно падає з орбітальної антени в результаті аварії, яка була викликана таємничим електромагнітним імпульсом, що походить з далеких куточків нашої сонячної системи. Проте пульс його так і не здригнувся.
На землі руйнування, хаос. І МакБрайта, як кращого з кращих, відправляють розібратися.
Але! Справа не тільки в блискучій підготовці космонавта. За версією секретної комісії, всьому виною батько Роя, космічний піонер Кліффорд МакБрайд (його грає Томмі Лі Джонс). Нібито він пришвартувався на орбіти Нептуна у занедбаному проекті Ліма (місії, створеної для виявлення іншого розумного життя). Однак, батько Роя полетів ще 29 років тому. Його давним-давно поховали разом з проектом.
А ось й трагічна історія «батьки і діти». Наукова фантастика ступає у пісочницю психологічної драми. Подорож у фільмі і реальна — крізь космічну порожнечу, і метафорична — всередину самого себе. Мета подорожі — досягти зближення з людиною, відсутність якої залишила психічний шрам.
Фільм сповнений болісної туги. Він заглиблюється в теми батька і сина. Водночас проектуючи для глядача вірогідний сценарій розвитку корпоратократичного суспільства, в якому немає сценарію майбутнього, а є лише продовження теперешнього. З війнами, експансією, невгамовним споживанням та егоїзмом.
На щастя, Ad Astra — не «Зоряні війни». Тому ті, хто шукають Хана Соло у Рої МакБрайті, будуть розчаровані. Але карколомні по красі і міфічній величі плани та серйозний науково-фантастичний підхід можуть залучити вимогливих глядачів.
Фільм медитативний. Багато глядачів знайдуть тут і філософське, квазірелігійне підґрунтя. Мовляв, що є людина перед Великим простором? Деякі будуть захоплюватися тим, як майстерно грає красиво старіючий Бред Пітт. Але запевняю: всі кайфануть від музики Макса Ріхтера.
Режисер: Джеймс Грей
Тривалість: 122 хвилини
- «Рембо: Остання кров»

Фото: Kinomania Films Distribution
Кров,смерть і вибухи струсонуть тиху глушину Арізони, коли Джон Рембо викине свої заспокійливі таблетки.
Цього разу ветерана до гріха довели мексиканські гангстери, що промишляють торгівлею людьми. Вірніше, молодими дівчатами. На свою погибель мучачас зв'язалися не з тим родичем. Адже старина Слай за сюжетом — дядько! 20-річний латинський ангел, схожий на Мію Халіфу (хлопці зрозуміють), виявився племінницею Рембо. Дівчину викрали на території мексиканського гетто, недалеко від кордону штатів. Джон поїхав за нею.
Шанувальникам «саги про Рембо» фільм, найімовірніше, сподобається. Так винахідливо погані хлопці ще не вмирали! Позначається чималий досвід героя в нетрях в'єтконгівських джунглів. Ще й викинуті таблетки.
На самому початку фільму режисер демонстративно показує, що до всіх поганих хлопців вже поспішає вгодований полярний лис. Звір усередині Джона знову вийшов вбивати. Жорстко і часом під рок-хіти 70-х. Наприклад, мій сусід по ряду — великий татуйований чоловік — прийшов в екстаз від нетрадиційного застосування молотка. Якщо розповідати сюжет далі, почнеться відвертий спойлер. Бо, як і вимагають рамки жанру «Рембодіади», сценаристи особливо не морочилися. Проте все витримано в стилі. Слай — чудовий.
Хлопчикам з 90-х дивитися обов'язково. Дівчаткам — за бажанням.
Режисер: Адріан Грюнберг
Тривалість: 89 хвилин