У січні 2010 року в Гаїті стався землетрус магнітудою 7 балів за шкалою Ріхтера, який майже повністю зруйнував столицю країни, місто Порт-о-Пренс. Історично склалося, що гаїтянська нація не була захищена від сейсмологічних розривів, оскільки десятиліттями землетруси на території країни не мали значного впливу. Основні природні катаклізми тут виражаються сезонними зливами, ураганами та тропічними штормами, тому не дивно, що увага при будівництві була націлена саме на ці фактори. Масштабна анархічна забудова міського центру, пов’язана з масовою міграцією населення в столицю з сільських регіонів, зробила свій значний внесок у масштаби збитків і втрат. Внаслідок землетрусу загинуло близько 230 тис. осіб, залишилися без житла понад 1500 тис. осіб, збитки оцінювалися у $7,9 млрд.
Республіка Гаїті є найбіднішою країною західної півкулі, окрім низького матеріального рівня більшої частини населення, розвитку Гаїті історично перешкоджає нестабільність і соціальний розкол, спостерігається відсутність соціальної справедливості та верховенства права. Багаторічна непрозорість призвела до низького рівня довіри громадян до уряду. Це основні стримувальні фактори для зростання інвестицій, які, як наслідок, перешкоджають розвитку Гаїті.
Руйнування адміністративних будівель у столиці Гаїті — Порт-о-Пренс — стало причиною великої кількості жертв серед посадовців та практично знищило інституційну систему управління. Великі пошкодження та жертви після землетрусу були спричинені наступними факторами:
- застосуванням неякісних будівельних матеріалів;
- необізнаністю місцевого населення з правилами будівництва споруд (або ж їх ігноруванням);
- відсутністю якісних будівельних норм, нагляду за плануванням міст;
- корупцією та бідністю місцевого населення, яке не здатне на оплату праці професійним будівельникам.
Після катастрофи міжнародні організації доклали зусиль не тільки для подолання наслідків землетрусу, а й розробили програми та стратегії для розвитку Гаїті. Але намагання партнерів щодо покращення ситуації в довготривалій перспективі тією чи іншою мірою не досягли очікуваного результату.
Поточні напрямки відбудови України з оглядом на досвід Гаїті
Отже, розглянемо основні напрямки відбудови Гаїті і як цей досвід можна використати в Україні.
Забезпечення інституційної відбудови
У Гаїті відбудова відбувалася під управлінням міжнародних організацій із залученням численної кількості НУО, централізованого управління фактично не існувало.
На сьогодні наша держава при підтримці міжнародних партнерів активно створює інституційну структуру для відбудови країни внаслідок руйнування від збройної агресії росії.
Перш ніж запускати реальні етапи відбудови, необхідно забезпечити інституційну спроможність управління та врядування:
- здатність держави до аналізу та формування політики розвитку країни;
- умови для місцевого самоврядування планувати розвиток своїх територій в інтересах мешканців, які проживають у громадах, і брати за це відповідальність;
- дієздатність судової влади розв’язувати конфлікти й гарантувати справедливість, базовану на верховенстві права;
У межах централізованого управління та моніторингу процесу відбудови створено Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, яке має реалізувати низку державних політик у сфері відбудови та модернізації пошкодженої інфраструктури, цифрового розвитку, інвестиційного залучення. У структурі агентства створили Групу управління проєктами, у формі державного підприємства для менеджерування відбудови, основним завданням якого є управління проєктами з міжнародним фінансуванням, підготовка й проведення всіх процедур за міжнародними правилами.
Боротьба з корупцією
Гаїті має дуже низький індекс сприйняття корупції, станом на 2022 рік його величина становить 17 балів зі 100 та займає 171-ше місце серед 180 країн. За індексом сприйняття корупції Україна перебуває на 116-му місці.
Нині в Україні відзначаються позитивні зрушення в напрямку державної Антикорупційної стратегії — призначено керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), що стало рушійною силою для активізації розслідувань щодо топкорупції.
Також свою ефективність показав Вищий антикорупційний суд — за 2022 рік суд розглянув 49 справ, із яких 37 — із винесенням вироків.
Реформування системи правосуддя
У 2022 році Всесвітній проєкт правосуддя оприлюднив рейтинг 140 країн і поставив Гаїті на 136-те місце у світі за рівнем верховенства права (Україна займає 76-те місце). Відсутність верховенства права є ключовим фактором напруженості у суспільстві. Уряд Гаїті усвідомлює, що верховенство права може обмежувати його владу, і тому систематично чинить опір у реформуванні судової системи.
Одним з етапів судової реформи в Україні було оновлення Вищої ради правосуддя (ВРП) та завершення оцінки доброчесності кандидатів на посади членів. А також відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).
ВРП і ВККС — два основні органи суддівського врядування, які добирають суддів, вносять подання про їх призначення, звільняють та притягують до дисциплінарної відповідальності.
Окремо слід виділити урегулювання відбору суддів до КСУ. У цьому напрямку теж є певний прогрес, зокрема в запровадженні конкурсного відбору суддів. В липні 2023 року Верховна Рада ухвалила закон, який вносить зміни в процедуру відбору, зокрема кандидатури будуть обиратися за допомогою Дорадчої групи експертів, до якої також мають входити члени, делеговані міжнародними організаціями чи Венеційською комісією, яка проводитиме перевірку моральних якостей та рівня професійної компетентності кандидатів.
Висновки щодо вивчення уроків Гаїті для України
Розвитку Гаїті заважають багато факторів: недовіра населення до уряду та державних інституцій, високий рівень злочинності, обмеженість верховенства права, низький рівень освіченості населення, високий рівень корупції.
Дуже важливо, що в Україні процеси відновлення активізувалися ще до закінчення війни, створено інституцію для управління відбудовою, проводяться реформи, націлені на розвиток та рух до членства в ЄС, залучаються цільові гранти та інвестиції.
Значна увага міжнародних партнерів приділяється боротьбі з корупцією та відмиванням коштів, реформуванню судової системи, деолігархізації, розширенню прав національних меншин (спільнот) та діяльності медіа. В Україні створено низку цифрових інструментів для зменшення корупційних ризиків і робота в цьому напрямку триває.
У листопаді 2023 року Європейська комісія (ЄК) у формі письмового звіту зазначила, що Україна значно просунулася у виконанні семи рекомендацій, які ставилися умовою збереження статусу кандидата на членство у Європейському Союзі.
Для отримання позитивного результату необхідний не лише план відновлення, який презентований в Україні, але й дієві механізми реалізації, які потрібно ефективно впроваджувати, координувати та здійснювати моніторинг.
Загалом в напрямку відбудови України є багато питань, які необхідно опрацьовувати: розмінування територій, реінтеграція громадян зі звільнених населених пунктів, відновлення екології, забезпечення національної безпеки та багато інших. Для цього необхідний системний підхід до процесу відбудови, аналіз історій успіху інших країн, які корелюються з відбудовою в Україні та впровадженням тих чи інших рішень для ефективної реалізації плану відновлення.
