Ніхто не має доводити свою здатність працювати. Наше завдання — створити для цього умови.
Чому ринок праці в Україні досі сповнений бар’єрів? Як змінюється підхід до працевлаштування людей з інвалідністю?
Свобода чи обмеження?
Уявіть, що ви талановитий кухар, але вам не дозволяють працювати — хтось вирішив, що це для вас занадто складно. Або ви програміст, який залишився без роботи лише тому, що хтось вважає вашу інвалідність перепоною.
Через такі суспільні бар’єри мільйони людей не можуть реалізувати себе.
У ЄС понад 50% людей з інвалідністю мають роботу. В Україні — лише 16%. Головна причина — стереотипне уявлення, що люди з інвалідністю потребують лише допомоги і стають тягарем для роботодавців.
Але це люди, які мають амбіції, мрії й прагнення працювати. Мені траплялося бути присутньою при розмовах з пораненими військовослужбовцями: для більшості з них важливо мати справу, розвиватися і відчувати свою потрібність.
Як створити можливості, а не бар’єри
З початком повномасштабного вторгнення кількість людей з інвалідністю в Україні стрімко зросла. До 2022 року їх було 2,7 млн. Нині — понад 3 млн. Водночас зростає дефіцит трудових ресурсів. Здавалося б, ринок мав би сам відреагувати, та бар’єри досі заважають.
Система, що сформувалася ще за радянських часів, зосереджувалася передусім на виплатах. Людина з інвалідністю могла розраховувати на мінімальну фінансову підтримку, але можливостей для активного життя, навчання чи роботи майже не створювали.
У більшості європейських країн держава зосереджується не лише на виплатах, а на створенні можливостей для самостійного життя — через доступ до лікування, реабілітації, освіти та роботи. Такий підхід дає людині шанс не виживати, а жити, розвиватися, бути активною частиною суспільства.
Ми також рухаємося в цьому напрямі. Формуємо середовище, яке підтримує людину на всіх етапах — від відновлення здоров’я до повернення до активного життя.
Вже впроваджено багато важливих змін.
- У 2024 році люди з інвалідністю з дитинства та діти з інвалідністю отримали 19,3 млрд грн соціальної підтримки.
- Ми відкрили прозорий ринок допоміжних засобів реабілітації (ДЗР). Людина самостійно обирає те, що їй потрібно, а держава компенсує витрати. Замість паперової тяганини — онлайн-заявка. Уже понад 100 підприємств, з яких 90% — приватні, виготовляють сучасні засоби за міжнародними стандартами.
- За перші два місяці 2025 року 18,6 тис. людей отримали понад 58,5 тис. ДЗР. На це спрямовано 650 млн грн. Але головне — не сума, а те, що ці засоби дозволяють людям відновлювати функціональність, бути мобільними та незалежними.
- Держава забезпечує понад 100 видів ДЗР. Перелік, інструкції та форма заяви — на платформі protez.msp.gov.ua або soc.gov.ua.
Новий підхід до підтримки ще до встановлення інвалідності
Паралельно розширюємо доступ до реабілітаційних послуг. До другого читання готується законопроєкт №12209 («єПотенціал»), який дозволить реформувати систему соціального страхування та забезпечити підтримку людини ще на етапі лікування й реабілітації — до встановлення інвалідності. Ми також облаштовуємо тренувальні майданчики для людей на кріслах колісних та з порушеннями зору — щоб допомогти їм опанувати навички самостійного життя й мобільності.
Це — вже серйозна основа. Наступний крок — дати людям можливість бути побаченими, оціненими, відчути себе частиною суспільства — і стати його активними учасниками, зокрема через працю.
Працювати, заробляти, бути незалежним: для чого ухвалено новий закон
Президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4219-IX, який спрощує працевлаштування людей з інвалідністю. Він набере чинності з 1 січня 2026 року. Наразі ми працюємо над створенням цифрових ресурсів, де роботодавці зможуть подавати заявки на компенсацію витрат на адаптацію робочих місць, а люди з інвалідністю — замовляти послугу соціального супроводу.
Серед ключових змін:
- Людина може працювати на будь-якій посаді, окрім тих, що прямо протипоказані їй за станом здоров’я. Вже ліквідовано МСЕК (Медико-соціальну експертну комісію), що визначала обмежене коло посад та видів діяльності залежно від групи інвалідності. Це часто призводило до надмірних обмежень, навіть коли людина була здатна ефективно працювати.
- Однакові правила для всіх роботодавців. Раніше державні установи та органи місцевого самоврядування не несли відповідальності за невиконання 4%-вої квоти щодо працевлаштування людей з інвалідністю. Тепер всі роботодавці — і державні, і приватні — у рівних умовах.
- Соціальний супровід на роботі. Людина з інвалідністю зможе отримати підтримку фахівця, що допоможе адаптуватися до нової роботи. За потреби — персональний асистент або перекладач жестової мови.
- Фінансування здійснення заходів розумного пристосування робочого місця. Впроваджуються державні стандарти для облаштування робочого місця з урахуванням різних видів втрати функціональності. Якщо роботодавець пристосовує робочий простір чи трудові функції під потреби працівника з інвалідністю, він може отримати компенсацію з цільового фонду. Така ж можливість передбачена і для людини з інвалідністю, яка працює як ФОП.
- Професійна адаптація. Держава допомагатиме людям з інвалідністю здобути нові навички та знайти роботу. Фінансуватиметься навчання, перекваліфікація, а також співпраця з кадровими агентствами, які підбиратимуть вакансії.
- Гнучкість для роботодавців. Роботодавці матимуть вибір: працевлаштовувати людей з інвалідністю або сплачувати внесок у фонд, який фінансуватиме реабілітацію, навчання та створення доступних робочих місць для людей з інвалідністю. Раніше деякі компанії оформлювали людей з інвалідністю лише «на папері», щоб формально виконати квоту, але вони фактично не працювали. Тепер внесок у фонд буде вигіднішим, ніж фіктивне працевлаштування, тож маніпулювати вже немає сенсу.
- Нові можливості для бізнесу. Пільги та компенсації за працевлаштування людей з інвалідністю зможуть отримати не лише підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, а й будь-які компанії, що наймають визначену кількість таких працівників. Це стане стимулом для розвитку соціального підприємництва та соціально відповідального бізнесу.
Зміни потребують сміливості
Людина з інвалідністю не повинна залежати від жалю чи поблажливості. Вона має право на гідне життя, де ні середовище, ні ставлення не обмежують її вибір. Йдеться не про примус, а про можливості: навчатися, працювати, реалізовувати власні ідеї, бути частиною громади.
Реформи ніколи не бувають простими — особливо коли вони руйнують усталені уявлення. Зміни у законодавстві щодо людей з інвалідністю — це не про поблажливість, а про справедливість і створення рівних умов.
Суть безбар’єрності — у зміні самої системи, а не людини. Бар’єри створює не інвалідність, а суспільство — фізичні, інформаційні, психологічні, економічні. Наше завдання — прибрати ці бар’єри, щоб кожен міг розвиватися, працювати, відчувати свою цінність.
Інклюзивність — це не лише про пандуси. Це про рівний доступ до колективу, праці, самореалізації. І ми з вами — теж частина цієї зміни.
Читайте також
