Шахтарі держпідприємства «Львіввугілля» перекрили дорогу на виїзді до міжнародного пункту пропуску «Рава-Руська», а 13 червня планують влаштувати ходу Житомирською трасою, проспектом Перемоги – до центру столиці, щоб розпочати тут безстрокові акції протесту.
Стихійний страйк гірників на Львівщині розпочався ще 6 червня. Першими відмовилися спускатися до забою шахтарі «Великомостівської». Наступного дня їх підтримали колеги із «Межирічанської» та «Степової», а з понеділка, 10 червня, роботу припинили усі шість шахт ДП «Львіввугілля».
Гірники вимагають виплати 400 млн грн заборгованої зарплати, а у майбутньому – недопущення її затримки, а також забезпечення ритмічного збуту видобутого вугілля і встановлення справедливої ціни на нього. Домагаються гірники й перегляду Держбюджету-2019 та виділення коштів на покриття різниці у собівартості товарної вугільної продукції і збереження ДП «Львіввугілля» цілісним майновим комплексом.
У понеділок, 10 червня, шахтарі з цими вимогами перекривали трасу, яка веде до кордону з Польщею. А сьогодні, 11 червня, на Вічевій площі Червонограда зібралося майже дві тисячі осіб – гірники ДП «Львіввугілля», їхні дружин та небайдужі мешканці міста, щоб ухвалити відеозвернення до Президента України Володимира Зеленського, Верховної Ради, Кабінету міністрів та інших державних структур, а також порадитися, як діяти далі. У результаті присутні на площі одностайно вирішили у четвер, 13 червня, їхати до Києва і влаштувати тут похід Житомирською трасою, проспектом Перемоги – до центру столиці. Тут страйкуючі планують розпочати безстрокові акції протесту – пікетування й мітинги під будівлями Верховної Ради, Кабміну, Адміністрації Президента та інших державних установ.
До такого відчайдушного кроку шахтарів Львівщини спонукало те, що на їхні тривалі й численні звернення до представників усіх гілок державної влади жодна з них, окрім місцевої, так і не зреагувала. Хоча 8-тисячний колектив протягом трьох місяців не отримує чесно заробленого, шахтарські родини не можуть заплатити за комунальні послуги, за перебування дітей у дошкільних закладах, та й взагалі не мають засобів для існування.
Ці проблеми, на жаль, існують не лише на Львівщині, а й на Волині, Донеччині та Луганщині. Бо у державному секторі вугільної промисловості України через корупцію і засилля «смотрящих», черезі бездіяльність міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика склалася критична ситуація. Загальна заборгованість перед гірниками державних шахт зараз складає майже 1 мільярд гривень. Тому обіцяних Кабміном під час години уряду у парламенті минулої п’ятниці 295 млн грн не вистачить навіть для того, щоб повністю погасити заборгованість із заробітної плати гірникам «Львіввугілля». В той час як шахтарські родини й у інших регіонах теж хочуть їсти, одягатися, сплачувати за комунальні послуги, вчити дітей…
Проте, окрім зарплати, шахтарів мали б забезпечувати на їхніх робочих місцях належними індивідуальними й колективними засобами захисту, створювати безпечні умови праці, своєчасно оновлювати обладнання тощо. Адже під час тієї ж години уряду минулої п’ятниці перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів вимушений був визнати, що шахтний фонд у галузі вкрай застарілий – зношеність основних фондів на січень 2019 року складала 61%, і при цьому, починаючи з 2013 року, фінансування технічного переоснащення галузі не проводилося.
«В Україні на підконтрольній території станом на 1 січня 2019 року запаси вугілля експлуатують 33 шахти загальною виробничою потужністю 11,7 млн тонн. У підпорядкуванні Міненерговугілля є тільки одна шахта, а це 3%, що працюють менше 30 років з початку вуглевидобутку. Термін експлуатації шести шахт (це 18,2%) становить від 30 до 50 років. 15 шахт (а це 45,5%) мають термін експлуатації 50 – 70 років, а 11 шахт (30,4%) – понад 70 років», – сказав Степан Кубів.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що за тривалої відсутності державної підтримки вугледобувної галузі «Центренерго», яке (разом з шахтами) підпорядковується Міненерговугілля, відмовляється купувати вугілля у державних підприємств, а натомість за вказівкою «смотрящих» отримує його від сумнівних приватних структур, у тому числі із «копанок» ОРДЛО. До того ж ці приватні структури під виглядом вугілля постачають шлами із хвостосховищ збагачувальних фабрик.
От і виходить, що шахти ні підтримки із бюджету не отримують, ні самі заробити потрібних коштів не можуть, бо державні чиновники на чолі з паном міністром Ігорем Насаликом та «смотрящими» всіляко цьому перешкоджають.
Це й призвело до зростання соціальної напруги у трудових колективах та до протестів шахтарів. За існуючої ситуації та нинішнього керівництва профільного міністерства подібні настрої лише посилюватимуться, і не лише у Західному, а й у Східному регіонах. Бо проблеми у гірників – однакові. Приміром, у держпідприємстві «Первомайськвугілля» на Луганщині зарплату зараз отримують тільки підземні робітники, а що робити всім іншим? До того ж підприємство уже 2 місяці не відвантажує вугілля. Склади переповнені, а це (за нинішньої спеки) неминуче призведе до його загоряння. Тому шахтарі справедливо обурюються діями урядовців та міністра енергетики і вугільної промисловості Ігоря Насалика, які, застосовуючи корупційні схеми, фактично розвалюють державну вугільну галузь і позбавляють їх роботи, а Україну – енергетичної незалежності.