Є тези й думки, з якими важко сперечатися. Приміром, про те, що пам’ятки культури важливо берегти й захищати. Дійсно, це важливо — певно, нікому не хочеться, щоби замість Києво-Печерської лаври раптом виник стихійний ринок, а на місці Кам'янець-Подільської фортеці побудували заклад швидкого харчування. Тут, мабуть, суперечок не буде. Проте цікаво: а чому це настільки важливо? Навіщо кожному з нас взагалі потрібно, щоби пам’ятки нашої цивілізації та культури були збережені, захищені й за потреби відновлені?
Фото: пресслужба національного заповідника «Софія Київська»
Софія Київська
Це комплексне питання. У ньому є чинники культурної пам’яті: завдяки спадщині в нас, як у народу, є фізичне підтвердження існування нашої історії. Як пояснити дитині, що вона походить із країни вправних майстрів архітектури, якщо немає можливості показати їй, скажімо, монастир босих кармелітів у Бердичеві? А наскільки відчутнішою буде присутність видатних українських художників у сучасному культурному дискурсі, коли є можливість пройти повз будинок на Гоголівській вулиці в Києві, де раніше жив і працював Микола Пимоненко?
Є й чинники формування спільноти: часто для того, щоби, приміром, відновити стародавню церкву, потрібно об’єднати багато різних професіоналів і людей зі спільною метою: меценатів, активістів, художників і майстрів. Це створює та стимулює суспільний діалог, важливий у будь-якій країні.
Цікавим, гадаю, буде усвідомлення й розуміння ще ось якої деталі: культурна спадщина – це не лише будівлі й те, що їх оточує. У ширшому сенсі це ще і все, що робили та на що були спроможні наші пращури, усе, що було для них важливим і формувало їх як людей та націю.
Фото: пресслужба національного заповідника «Софія Київська»
Софія Київська
Тому коли ми говоримо про захист культурної спадщини, маємо на увазі ще й унікальне мистецтво (як, скажімо, витинанки чи виготовлення гутного скла), мови та діалекти, звичаї. До того ж наші давні українські традиції дивовижно цікаві: узяти хоча б відому «Маланку» або обливані понеділки після Великодня. Усі ці традиції глибоко вкорінені у свідомості кожного українця. Їх іноді навіть важко виокремити, проте вони є. І вони – частина того, що робить вас вами.
А ще захист власного культурного спадку робить людей більш емпатійними та чутливішими до інших. Згадайте, як сумував увесь світ, коли палав Нотр-Дам де Парі. Наша спадщина та любов до неї пробуджують відчуття поваги до спадку інших – ми можемо усвідомити цю цінність і, як у випадку із Собором Паризької Богоматері, цей біль, бо нам є із чим його співвіднести. Це робить нас людянішими.
Є британське дослідження, згідно з яким 93% опитаних визнали збереження локальної культури необхідним і дуже важливим для країни. Цікаві їхні резони. Приміром, вони вважали, що їхня спадщина підтримує самооцінку та дає привід пишатися країною, робить краєвиди захопливішими та різноманітнішими, збільшує кількість варіантів дозвілля, а ще гарно впливає на економіку, адже приваблює туристів і створює нові робочі місця. Здебільшого емоційні та економічні чинники були найпопулярнішими.
Фото: пресслужба національного заповідника «Софія Київська»
Софія Київська
Зрештою наявність міцного бекграунду культурної й духовної ідентичності є дуже важливим для виховання дітей: для їхньої самооцінки, стійкості та пробудження відчуття причетності до чогось більшого, до великої родини. Діти із сильною культурною ідентичністю краще встановлюють соціальні зв’язки й відчувають себе захищеними – адже вони належать до цілої спільноти.
Однією з найбільших культурно-історичних пам'яток України є Софія Київська. Але ця будівля під загрозою. Тож, як колись відновленням Софії займався київський митрополит Петро Могила, а колись — гетьман Мазепа, який власним коштом позолотив головний купол, зараз меценати встановлюють пристрій BioDry, що дасть змогу осушити стіни від вологи та зберегти неушкодженими старовинні фрески.
Фото: пресслужба національного заповідника «Софія Київська»
Софія Київська
Ще в проєктах — створення інтерактивної мапи пам’яток археології та культурної спадщини Полтавщини, за якою можна буде віртуально мандрувати регіоном наявними маршрутами та прокладати власні, абсолютно нові. І створення «Енциклопедії архітектури України», у якій буде проведено дослідження архітектури нашої країни, зібрано артефакти, а отримані знання об’єднано в глобальну онлайн-виставку.
Захист культурної спадщини – така ж благородна справа, як і її створення. І дуже радісно сподіватися, що за нашим поколінням до неї приєднаються й наступні – ті, хто зростатиме з усвідомленням своєї причетності до цієї культури.