Наприкінці 1978 року лідер Китаю Ден Сяопін заявив, що його країна перемикне увагу з політичної боротьби на економічний розвиток. За кілька днів КНР та США оголосили про встановлення дипломатичних відносин — почалася еволюція стародавньої Піднебесної імперії до сучасної наддержави. Економічні реформи країни та відкритість для зовнішнього світу йшли паралельно. “Китай не може розвиватися ізольовано від світу”, — заявив тоді Ден.
Нинішній лідер КНР Сі Цзіньпін не лише змінив багато напрямів політики, які сприяли економічному підйому в Китаї, а й поступово віддаляє свою країну від колишніх економічних партнерів.
Пекін відкинув спроби адміністрації президента США Джо Байдена відновити переговори на високому рівні та знизити напруженість навколо Тайваню. Вищі чиновники Китаю дозволяють собі глузувати зі Сполучених Штатів і західної демократії та публічно їх критикувати. Сам Сі звинуватив Вашингтон у політиці «стримування, оточення та придушення Китаю».
Це дуже насторожує Захід. Навесні 2023 року газета The New York Times писала: “Те, що відбувається, посилило побоювання, що дві держави перебувають на межі зіткнення, яке може спричинити війну через Тайвань та інші геополітичні гарячі точки”.
The Page пропонує згадати, як змінювався Китай під керівництвом Сі Цзіньпіна, і розповідає, що думають експерти про його можливість диктувати Заходу свою волю.
Як Сі Цзіньпін став найвпливовішою фігурою у Китаї
Сі Цзіньпіну 69 років. Керуючи Китаєм від 2012-го, останнього року він показав, що не проти правити країною до самої смерті, до якої голова КНР планує встигнути увійти в історію як “збирач китайської землі” та архітектор нового світового порядку. У 2017-му під час з’їзду компартії Китаю (КПК) Сі поставив перед країною завдання стати світовим лідером і визначився з терміном його виконання — 2050 рік.
2023 року Сі Цзіньпіна втретє одностайно обрали головою КНР
Восени 2022 року Сі Цзіньпіна втретє оголосили генсеком КПК. До складу політбюро Китаю він увів відданих йому людей, позбувся усіх вагомих політичних конкурентів, вніс зміни до статуту партії, які закріпили його особистий політичний курс.
Навесні 2023-го Сі Цзіньпіна так само втретє одностайно обрали головою КНР. Він завчасно підготувався до цього: ще 2018 року змінив конституцію, яка раніше обмежувала перебування на цій посаді лише двома термінами.
Для Китаю це безпрецедентно. Навіть засновник КПК Мао Цзедун, який за життя став іконою, пробув на посаді голови лише п’ять років.
Зміцнивши свою владу, Сі Цзіньпін став дедалі частіше говорити про особисту місію: повернення контролю над Тайванем і створення двополярного світу. Він упевнений, що домінувати у ньому можуть лише ті країни, які володіють найбільшими економіками — Китай і США. Причому КНР хоче посісти першу сходинку п’єдесталу.
Заради досягнення своєї мети Сі готовий чи не на все. Коли весь цивілізований світ вважає Путіна нерукоподатним, він демонстративно відвідує Москву, де запевняє російського диктатора у дружбі. Коли США ясно дають зрозуміти, що не залишать Тайвань сам на сам із потенційним агресором, очільник Китаю закликає свою армію готуватися до війни.
Водночас він закручує гайки всередині країни. Бере під контроль інтернет, створює “антиутопічну” систему електронного спостереження за громадянами, так званий соціальний рейтинг. Пресингує відомих бізнесменів, щоб отримати контроль над величезними корпораціями. У Сіньцзяні заганяє у концтабори мусульман-уйгурів, щоб знизити автономність нацменшини і запобігти гіпотетичній загрозі сепаратизму.
Сі з молодшим братом та батьком Сі Чжунсюнем — відомим революціонером
Жорсткість і навіть жорстокість керівника країни виглядають цілком логічно, якщо подивитися на біографію Сі. Його, сина відомого революціонера, виховували як ідейного послідовника “залізної руки”. Він має науковий ступінь, аспірантуру закінчував за спеціальністю «Марксистська теорія й ідейно-політичне виховання». Упертість затятого кар’єриста свідчить про те, що Сі Цзіньпін звик досягати своїх цілей і йти до них, попри будь-які перешкоди.
Суперництво із Заходом Китай розглядає як конфлікт цивілізацій
Лідери Китаю часто заявляють, що країни мають “утримуватися від нав’язування своїх власних цінностей чи моделей іншим та від розпалювання ідеологічної конфронтації”.
У сучасному Китаї часто говорять про себе як про “цивілізацію, обмежену кордонами країни”. Тому свій конфлікт із Заходом там вважають цивілізаційним.
Допомагають їм у цьому й західні інтелектуали. Книга британця Мартіна Жака «Коли Китай править світом» стала бестселером у КНР, оскільки автор писав, що саме ця країна змінить владу Заходу, не прийнявши західних цінностей. У 2011 році в Китаї хітом стала книга місцевого вченого Чжана Вейвея, в якій КНР представлена як єдина сучасна країна, яка водночас є давньою цивілізацією.
Китайські офіційні особи часто повторюють: усі цивілізації рівні і мають бути терпимими одна до одної. Але при цьому західну цивілізацію часто називають занепалою жертвою укорінених недоліків. Протиставивши «гармонію» китайської культури політичним конфліктам у країнах, Сі Цзіньпін у своїх зусиллях щодо зміцнення «культурної впевненості в собі» підкреслює винятковість китайської цивілізації, говорить про її «унікальні ідеї та мудрість».
Такі слова подобаються багатьом бідним країнам, які хочуть щедрості Китаю та поділяють його зневагу до західних цінностей. На початку 2022 року КНР сформувала групу в ООН під назвою «Друзі глобальної ініціативи розвитку», до якої увійшли 53 держави (зараз їх майже 70).
Однак на Заході цивілізаційна ініціатива Сі Цзіньпіна не надто допоможе покращити імідж його чи його партії. В останні роки кілька американських вишів закрили Інститути Конфуція у своїх кампусах. Центри, які спонсорує Пекін і просуває китайську мову та культуру, стали мішенню через їхній імовірний політичний вплив.
Принципи Китаю за керівництва Сі Цзіньпіна
Зарубіжні аналітики, проаналізувавши офіційні документи та виступи керівників КНР, сформулювали три загальні принципи, якими керуються в Китаї.
- Перший — “ініціатива глобальної безпеки” спрямована на протидію зовнішнім зусиллям зі стримування військової загрози з боку Китаю.
- Другий — “глобальна ініціатива розвитку” просуває модель економічного зростання Китаю і передбачає співпрацю з автократичними державами без нав’язування їм умов.
- Третій — “глобальна цивілізація” стверджує, що захист Заходом прав людини у Сіньцзяні та інших місцях, які потерпають від практик поліцейської держави, — це новий вид колоніалізму.
Китай не вірить у демократію, права людини та необхідність стримування великих держав — чи то в Україні, чи то у Тайвані.
Елітам недемократичних країн дуже подобається ідея керівництва КНР: “справжня демократія” передбачає економічний розвиток, але не залежить від політичної свободи.
Час будівництва стін минув. Тепер Китай навпаки прагне просунути свій вплив на весь світ. Фото: «Вікіпедія»
Як Китай своєю зовнішньою політикою намагається змінити світолад
Зустрічаючись із Путіним наприкінці березня, китайський лідер говорив про “мирне співіснування та взаємовигідне співробітництво”. Але насправді голова Сі вірить у невблаганний занепад світового ладу, очолюваного американцями, з його піклуванням про однакові для всіх правила і права людини. Він прагне перетворити світолад на систему угод між великими державами.
Нинішні цілі лідера Китаю експерти-міжнародники визначають так: забезпечити підпорядкування Росії, але не настільки її послабити, щоб режим Путіна занепав, сформувати репутацію миротворця в очах країн, що розвиваються, та підірвати легітимність західних санкцій і військової підтримки як інструменту зовнішньої політики.
Підхід КНР до зовнішньої політики не імпровізований, а систематичний та ідеологічний. Але якщо Ден Сяопін, один із попередників Сі, закликав Китай “приховати свої можливості та почекати”, то чинний голова хоче змінити світовий лад, що сформувався після 1945 року.
Сі Цзіньпін під час переговорів із Путіним заявив, що Китай відтепер дотримується нейтралітету в питанні приналежності південної частини Курильських островів. Фото: «Вікіпедія»
Прикладом цього стало те, що Китай уперше за 60 років змінив позицію щодо питання приналежності південної частини Курильських островів. 1964 року Мао Цзедун говорив, що Пекін вважає чотири спірні острови японською територією. Відтоді на китайських мапах острови позначалися як окуповані Росією. Однак Сі Цзіньпін під час переговорів із Путіним заявив, що Китай відтепер дотримується нейтралітету в цій територіальній суперечці.
У межах розширення бізнесу та впливу Китай став найбільшим у світі кредитором економік, що розвиваються, що є віддзеркаленням поширення економічної могутності США у XX столітті. За даними станом на березень 2023 року, після 2020-го Китай на ці цілі спрямував щонайменше $240 млрд.
Валерій Клочок, керівник Центру громадської аналітики “Вежа”, вважає, що Китай не відмовляється від прагнення стати наймогутнішою і найвпливовішою світовою державою, але, зіткнувшись з великою кількістю викликів, він зараз переналаштовує свої політики.
Наскільки Китай готовий до серйозного протистояння із Заходом
Сергій Ноздрачов, ад’юнкт-професор Києво-Могилянської бізнес-школи (kmbs), у коментарі для PG розповідає, що по суті Сі зробив щось схоже на переворот у себе в країні. Але експерт упевнений, що комуністична влада КНР завжди була і, мабуть, залишається прагматичною.
“Має бути або вимушеність, або дуже приваблива можливість. Наприклад, якби росіяни захопили Київ, а Захід не втрутився, то, думаю, китайці захопили б Тайвань”, — зазначає Ноздрачов.
При цьому експерт підкреслює, що політичні інтереси для комуністів вищі за економічні. “Економіка для них — ресурс для політики. Точніше, для влади та контролю”, — вважає він.
Тарас Голуб, радник в Офісі віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, наголошує: “Потрібно розуміти, що у будь-якій країні є боротьба політичних еліт. І позиція КНР загалом або з певних питань залежатиме від результатів внутрішньої боротьби”.
Наскільки далеко може зайти Китай у своєму русі проти Заходу, зараз, напевно, не знає сам Сі Цзіньпін. Невпевненість його багато в чому пов’язана з тим, що США та їхні союзники висловлюють “рішучу готовність” протистояти зрослій наполегливості КНР.
Востаннє Сі Цзіньпін та Джо Байден зустрічалися у листопаді 2022 року. Фото: Білий дім
Це вже призвело до торгової війни, яка почалася за президентства Дональда Трампа. Він вважає, що його країна має скорочувати торговий дефіцит, бо зараз вона купує майже втричі більше китайської продукції, ніж експортує в Китай. Також метою було не дати китайській економіці обігнати американську і стати технологічним лідером світу. Сполучені Штати обкладали митом товари з КНР, китайські компанії звинувачували у крадіжці інтелектуальної власності, кілька китайських техногігантів підпали під санкції через звинувачення у шпіонажі та роботі на китайські спецслужби: компанія Huawei лишилася доступу до американських технологій, що боляче по ній вдарило. У відповідь Китай грозився обмежити експорт низки товарів, від яких залежать американці.
Проте торгову війну довелося поставити на паузу, тому що від неї більше постраждали самі США: ціни зросли через проблеми імпортерів, а зайнятість населення та промвиробництво — ні. Наприкінці 2019 року МВФ оцінив збитки світової економіки від цього конфлікту у $700 млрд.
Протистояння продовжилося і після того, як президентом став Джо Байден. Наприклад, 2022 року США заборонили продаж у країні телекомунікаційного обладнання п’яти китайських компаній.
Проте Білий дім демонструє готовність до діалогу: 17 травня 2023 року американський президент заявив, що рано чи пізно відбудеться його зустріч із Сі Цзіньпіном.
Опитані The New York Times аналітики кажуть, що Сі, ймовірно, вважає, що зараз він нічого не виграє від діалогу з Байденом. Надто через те, що негативне ставлення до Китаю у Сполучених Штатах дедалі більше укорінюється.
«Сі вважає, що час розмов минув, — сказав Крейг Сінглтон, старший науковий співробітник у безпартійному Фонді захисту демократії. — Тому тепер він має підготувати Китай до більш тяжкого майбутнього».
Мінсін Пей, професор коледжу Клермонт Маккена, припускає, що Пекін, можливо, відновить взаємодію з Вашингтоном, щойно відчує, що має більше важелів впливу. Це може статися після того, як він зміцнить зв’язки з країнами, що не приєдналися до жодного табору, як-от Бразилія, або після того, як він посилить розкол у Європі щодо того, наскільки їй варто підтримувати Сполучені Штати у їхній жорсткій позиції щодо Китаю.
США натякають, що можуть оприлюднити дані про походження коронавірусу. Фото: «Вікіпедія»
«Китай хоче вести діалог із США з позиції сили, а він зараз явно не у такій позиції, — вважає Пей. — У будь-якому разі успіх Америки в об’єднанні союзників і веденні технологічної війни проти Китаю доводить, що вона, як і раніше, набагато сильніша за Китай і має у своєму розпорядженні більше інструментів».
Приклад цього наводить Валерій Клочок: “Китай має багато проблем після “ковідного скандалу”, коли США натякнули: якщо КНР продовжуватиме нинішню політику, то вони оприлюднять дані про походження коронавірусу. Про це не повідомляли офіційно, але світові ЗМІ писали про таке попередження як факт”.
