Facebook Pixel

Куди поїхати на вихідні: українська Бессарабія

Стиль життя

Автор

Українська Бессарабія — один із найкращих напрямків для поїздки на вихідні. The Page Style розповість, де провести низку святкових днів, і забезпечить корисними адресами.

Ви ніколи не замислювалися над тим, чому головний ринок Києва, розташований у самому центрі столиці, називається «Бессарабським»? А все тому, що найсмачніші овочі, фрукти, вино, сир і рибу завжди везли саме з південного регіону України — Бессарабії. Насолодитися багатим смаком їжі й познайомитися з головними пам'ятками української Бессарабії радимо в жовтні. Цього року календар подарував нам чотири вихідні дні, які стартують 14 жовтня на Покрову.

Що побачити та що скуштувати в українській Бессарабії. Фото: Kei Scampa / Pexels

Що побачити та що скуштувати в українській Бессарабії. Фото: Kei Scampa / Pexels

«Якщо ви хоч раз опинитеся в Бессарабії, то не захочете їхати звідти зовсім або завжди прагнутимете повернутися туди. Цей регіон дуже багатонаціональний, що додає йому особливого колориту. У різні часи ця територія була кордоном чотирьох імперій, — розповідає Оксана Кузнєцова, співзасновниця туристичної компанії Odessa Wow і мобільного застосунку Let's Odesa. — Під час поїздки заночуйте в Ізмаїлі, а ранок почніть із місцевого ринку. Це дуже колоритне місце — восени тут таке розмаїття барв і смаків, що складно зупинитися й не купити собі пару кілограмів соковитих персиків у дорогу. Поруч із центральним ринком розташована «Винарія» (Vinaria). Обов'язково відвідайте цей підвальчик і познайомтеся з її господинею Іриною Польшаковою. Сім'я Ірини робить оригінальні купажі місцевих вин. Чи чули ви про вино з полину? У бессарабському селі Караклія в давнину місцеві робили настоянку на полину й давали пити її дітям, щоб підвищити імунітет. Тож поправляйте здоров'я у «Винарії», де місцевий делікатес пропонують поєднувати з місцевою солоною бринзою та медом».

The Page Style склало маршрут, а Оксана дає практичні рекомендації до цього шляху.

Telegram Logo

У гості до чабанів: село Фрумушика-Нова

Фрумушика-Нова — це мекка справжньої бессарабської кухні. Фото: Trinity Kubassek / Pexels

Фрумушика-Нова — це мекка справжньої бессарабської кухні. Фото: Trinity Kubassek / Pexels

До Фрумушики нелегко дістатися — тільки позашляховик здатний подолати 50 км не найкращої дороги до Фрумушики-Нової від траси міжнародного значення Одеса — Рені. Але винагородою за сміливість буде неймовірний відпочинок. Але сюди точно не варто заїжджати, якщо ви на розвантаженні або жорсткому детоксі — утриматися від спокуси з'їсти щось смачненьке просто неможливо. Центр зеленого туризму та сімейного відпочинку «Фрумушика-Нова» — це мекка справжньої бессарабської кухні. Тут особливо віртуозно готують її хіти: бринзу, мамалигу та всі-всі-всі на світі страви з ягнятини.

Саме тут розташована найбільша в Європі ферма з вирощування овець стародавньої каракульської породи, де тварин пасуть на землях безкрайнього Тарутинського степу. Назви «мергез», «суджук», «махан» звучать як пісня для будь-якого м'ясоїда, а тут вони винятково смачні.

У Фрумушики-Нової нелегка історія. Це мальовниче бессарабське село у віддаленій частині Одеської області ліквідували за часів СРСР. Вирішили, що тут необхідний військовий полігон, і відселили місцевих, з-поміж яких були молдавани, українці, євреї та німці. Сьогодні фермери — нащадки тих самих переселенців — з ентузіазмом відновлюють свою батьківщину. Створили центр етнографічного й зеленого туризму з музеєм просто неба, готелем, гостьовими будиночками та колибою. Тож тут можна забронювати номер для ночівлі.

Quote«Бессарабія — це край приголомшливих спецій. Саме тому я рекомендую вирушити до Болграда й навідатися до сімейного господарства Русевих. Сергій і Наталя шанують традиції предків і готують м'ясні делікатеси за давніми рецептами із додаванням спецій, які самі вирощують. Запам'ятайте назву — «Балканські ястія». Це вибух смаку! Від Русевих вам не вдасться швидко виїхати. Впевнена, що ви спробуєте себе й у національному танці хоро, навіть якщо ніколи не танцювали. А мірудія, паприка, чубриця — ці три бессарабські спеції — обов'язково з'являться на вашій кухні», — радить Оксана Кузнєцова.

Болгарське коріння: село Зоря

Колоністи привезли насіння буряків, помідорів, огірків, невідомих у ті часи в бессарабських степах. Фото: cottonbro / Pexels

Колоністи привезли насіння буряків, помідорів, огірків, невідомих у ті часи в бессарабських степах. Фото: cottonbro / Pexels

На всьому шляху від Одеси до Ізмаїла, запевняємо, ви не зустрінете такого красивого населеного пункту. Можна сказати, що це зразково-показова місцевість, де бездоганно чисто, акуратно, усе пофарбовано і, здається, навіть випрасувано. Це болгарське поселення було перейменоване за радянських часів, а його історична назва — Камчик. Сюди пізньої осені 1830 року прибули переселенці, які тікали сім'ями від жахів російсько-турецької війни. Багато хто приїхав, сподіваючись на те, що пройде час і вони повернуться на батьківщину.

Але, як відомо, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове, тож відтоді Камчик ріс, гарнішав і облаштовувався. Як це було, найкраще розкажуть у місцевому музеї болгарської культури під назвою «Гулямота Кіщта». В експозиції представлено побут перших 32 сімей колоністів, які, їдучи, узяли із собою не тільки предмети побуту, а й насіння цукрових буряків, помідорів, огірків, невідомих у ті часи в бессарабських степах. Цікаво, що всі експонати колись належали жителям села й були передані до музею для зберігання. Під кожним експонатом вказано прізвище власника, а оскільки говорять, що в селі, як і раніше, 32 прізвища, то праправнуки можуть побачити тут майно своїх предків. У музеї передбачено як групові, так і індивідуальні екскурсії, але радимо попередньо домовитися про візит.

Quote«Дорогою від Одеси до Ізмаїла раджу подивитися, як виробляють вино, олію з виноградних кісточок, і навіть покуштувати український бальзамічний оцет на виноробні «Колоніст» у селі Криничному. Якщо ви потрапили сюди в сезон збору врожаю, то, згадавши Адріано Челентано у фільмі «Приборкання норовливого», під запальну музику із цієї стрічки зможете подавити виноград ногами. Повірте, це дуже яскраві враження, що запам'ятовуються надовго. Українські болгари славляться своїм хлібом. Настійно рекомендую потрапити до будинку сім'ї Дукових саме тут, у Криничному, щоб відчути, наскільки гостинний цей народ. Вам проведуть майстер-клас із приготування хліба з власної закваски, почастують національними стравами й обов'язково дадуть у дорогу свіжий запашний хліб», — рекомендує Оксана Кузнєцова.

Місто на воді: Вилкове

Найсмачніша юшка — у Вилковому. Фото: Alexander Zvir / Pexels

Найсмачніша юшка — у Вилковому. Фото: Alexander Zvir / Pexels

Вилкове і його порівняння з Венецією, заштамповане в нашій пресі, деяких туристів розчаровує. Схоже, багато хто очікував побачити тут розкішні палаццо, ефектні мости через канали, а можливо, і смаглявих гондольєрів. Реальність же інша, як і історія цих двох точок на мапі світу. У містечку Вилковому здебільшого живуть сім'ї, у яких батьки пів року проводять у морських рейсах, а в цій тихій гавані ростуть їхні діти.

Житлові будинки стоять майже на воді, рівень якої часто підіймається. Тому все місто оснащене мережею водних каналів — так званих єриків і дерев'яними вузькими «тротуарами». Каналами місцеві пересуваються як на сучасних, так і майже антикварних човнах. На цьому порівняння з Венецією закінчується.

Зате у Вилковому мешкає унікальна для всієї Європи громада липованів-старовірів. Майже три сотні років тому до непрохідної дельти Дунаю липовани бігли цілими сім'ями. Самотність незламних вірян пізніше розділили запорізькі козаки, які створили в районі Вилкового Задунайську Січ, а також ті, хто йшов сюди, у непрохідні заплави Дунаю, після розгрому інших «січей».

У Вилковому збереглися старовинні липованські гастротрадиції. Чи чули ви про голубці з рибою? А про юшку, яку до столу подають із бульйоном і рибою окремо? А знаєте, що таке соус саламур або шараняча ікра? А про те, що вино тут називають «новачок» — від сорту місцевого винограду? Про дунаєчку, місцевий оселедчик, сьогодні знає багато хто. У розпал сезону у Вилковому — найсмачніша полуниця, бо ягода росте на окремих островах із накиданого річкового мулу.

Саме з Вилкового можна на човні вирушити на нульовий кілометр Дунаю. Шлях лежить через мальовничий біосферний заповідник, де зустрічаються рідкісні птахи — мешканці цього унікального місця.

Quote«Якщо доберетеся до Вилкового, рекомендую потрапити до кемпінгу Віталія Брунченка. У нього тут сосновий бір, річка, каяки або швидкісний катер. Можна замовити поїздку на острови до липованів. Але, мабуть, найнесподіваніше — це дуже смачний борщ на рибному бульйоні, який готує мама Віталія. Називається він «насторчак». От такого ви не спробуєте ніде. Ну і вилківська юшка вас приємно здивує, адже вона готується з п'яти сортів свіжої риби. Із собою на гостинець рекомендую взяти смородинівку і, звісно, дунаєчку», — радить Оксана Кузнєцова.

«Бринзарня», або козячий рай: с. Приморське

У Приморському — смачна бринза. Фото: Zoe Schaeffer / Unsplash

У Приморському — смачна бринза. Фото: Zoe Schaeffer / Unsplash

Дорогою до Вилкового заїдьте до села Приморського. Тільки будьте уважні — вам потрібно село в Кілійському районі. У цих краях два села з однаковою назвою, і, рухаючись за gps-навігатором, можна легко збитися з правильного шляху. Власниця «Бринзарні» Лариса Титикало — авторка не лише безлічі книг про гастрономію Бессарабії, а і творець ексклюзивних спецій із козячої бринзи. У самій «Бринзарні» готують смачну бринзу, яку дегустують, комфортно розташувавшись у бринза-барі.

Авторські рецепти козячої бринзи в асортименті такі: із чебрецем; із лавандою; бринза, вимочена в ропі або вині; бринза з гострим перцем. Дегустація проходить під акомпанемент інших місцевих хітів: з долмою у виноградному листі з рисом, який росте не деінде, а в сусідній Кілії, маленькими ковбасками мітітеями з гарніром із мамалиги та бринзи. Крім того, поки ви чекаєте на свою дегустацію, можна від душі потискати козла Пломбіра, баранчика Шона або познайомитися з десятком їхніх одноплемінників.

Quote«За крафтовими сирами та овечою бринзою варто поїхати до села Табаки до сім'ї Курдових. Галина та Петро готують сири з місцевого молока, тому їхня продукція — стовідсотковий натуральний витриманий продукт. Є класичні тверді сири, витримані понад 24 місяці, а є напівтверді з додаванням місцевих спецій. Такого ви ніде більше не купите», — рекомендує Оксана Кузнєцова.

Коментарі

Сам собі сомельє: як навчитися розбиратися у тонкощах вина

Лісабон, Мадейра та Азорські острови: як українцям потрапити до Португалії

Модний дім Yves Saint Laurent відсвяткує 60-ту річницю виставками у шести паризьких музеях