Наприкінці 2023 року Швеція оголосила про те, що повертає друковані підручники у свої класи і вкладає в це €104 мільйони. Країна, яка 2009 року першою в Європі масово замінила паперові книги планшетами та ноутбуками, фактично оголосила про ревізію своєї ж реформи.
Це стало сенсацією в міжнародній освітній спільноті та миттєво породило два табори: ті, хто сказав «ми ж казали!», і ті, хто почав говорити про «крок назад у минуле». Але я переконаний, що обидва табори помиляються.
Те, що відбувається у Швеції, — це зовсім не тріумф паперу над екраном і не ганебне відступлення. Це нормальна, хоч і болісна, наукова та управлінська робота: спроба, помилка, корекція курсу.
Як Швеція опинилася там, де опинилася
У 2009 році шведська система освіти зробила ставку на технологічне майбутнє. Ідея була логічною і навіть привабливою, адже якщо діти ростуть у цифровому середовищі, то й навчальне середовище має бути цифровим. Планшети з'явилися навіть у дитячих садках для дітей від одного року. Папір зник із класів поступово, але неухильно. Тодішня реформа викликала захоплення в усьому світі і активно обговорювалася як приклад для наслідування. Минуло тринадцять років. І результати виявилися невтішними.
Дослідження PIRLS 2021 року зафіксувало падіння середніх показників читання шведських четвертокласників з 555 балів у 2016 році до 544 балів. Схожа картина і в міжнародному дослідженні PISA. Вчителі в класах почали помічати, що діти гірше концентруються, гірше запам'ятовують і дедалі частіше використовують навчальні пристрої для розваг, а не для навчання. Наростали скарги батьків. Зрештою, у серпні 2023 року міністр освіти Швеції Лотта Едгольм публічно заявила: «Шведські учні потребують більше підручників. Фізична книга важлива для навчання», — і оголосила про фінансування в розмірі 685 мільйонів шведських крон на повернення паперових підручників у кожен клас.
До 2026 року кожен учень Швеції отримає по одному друкованому підручнику з кожного предмета. Реформа також передбачає обмеження використання телефонів протягом усього шкільного дня, відновлення рукописного письма як щоденної практики та посилення фінансування шкільних бібліотек. Паралельно Каролінський інститут, який є однією з провідних медичних установ світу, опублікував офіційну позицію про те, що цифрові інструменти можуть негативно впливати на увагу, читацьке розуміння та соціальний розвиток дітей, особливо в молодшому віці.
Що каже наука: папір чи екран?
Науковий консенсус у цій сфері складається повільно й суперечливо, і це варто визнати відразу. Але певні тенденції є достатньо переконливими, щоб брати їх до уваги.
Метааналізи останніх років також фіксують так званий screen inferiority effect, тобто «ефект неповноцінності екрана», що є невеликою, але стабільною перевагою паперового читання. Наприклад, метааналіз Delgado та ін. (2018), що охопив 54 дослідження і понад 170 000 учасників, показав, що читання з паперу дає кращі результати у тестах на розуміння інформаційних текстів. Подібні висновки підтвердили інші метааналізи, до прикладу, Kong, Seo & Zhai (2018), Clinton (2019), Furenes, Kucirkova & Bus (2021) та новіші огляди 2020-х років. У сукупності ці роботи аналізують результати десятків експериментів і сотень тисяч учасників з різних країн.
Чому так відбувається? Дослідники з Університету Маккуорі (Австралія), чия стаття вийшла у Trends in Cognitive Sciences у 2023–2024 роках, пояснюють це особливостями цифрового середовища. Сам процес переведення погляду по рядках тексту для мозку ідентичний незалежно від носія. Різниця у «ситуаційних змінних»: рівні фокусування уваги, мотивації, готовності до глибокого, а не поверхневого сканування. Екран провокує той режим читання, в якому ми звикли гортати стрічку новин або соцмережі, тобто швидкий, уривчастий, без занурення. Папір, навпаки, дає просторові орієнтири, бо ми пам'ятаємо, де на сторінці була потрібна інформація, нам легше відтворювати хронологію та структуру тексту.
Експериментальні дослідження з використанням eye-tracking (відстеження руху очей) також показують різницю у стратегіях читання. Наприклад, дослідження, опубліковані на платформі (ScienceDirect, 2024), підтвердило, що учні, які читали паперові тексти, частіше поверталися до важливих фрагментів і демонстрували вищі бали на тестах розуміння. Ті, хто читав з екрана, схильні до «сканування» і швидкого перегляду без глибокого осмислення. При цьому самі учні зазвичай не усвідомлюють різниці у власній поведінці.
Окрема темою залишається письмо від руки. Дослідники Норвезького університету природничих і технічних наук Ван дер Вел та Ван дер Меєр (Frontiers in Psychology, 2024) за допомогою 256-канальної ЕЕГ зафіксували, що рукописне письмо активує значно ширші нейронні мережі порівняно з набором тексту на клавіатурі. Під час писання від руки активуються зони моторного контролю, візуальної обробки та сенсорного сприйняття одночасно, що сприяє глибшому запам'ятовуванню. «Коли ви пишете літеру А від руки, пояснює Ван дер Меєр, тілесне відчуття повністю відрізняється від написання літери В. Коли ж ви натискаєте клавіші, той самий рух пальця відтворює кожну літеру». Нейронаукова стаття 2025 року у Life (Basel), авторства Марано та ін., підтвердила: рукописне письмо задіює ширшу мережу ділянок мозку, натомість набір тексту на клавіатурі забезпечує більш пасивне когнітивне залучення.
Важливо, однак, зберегти чесність інтерпретації. Журнал The Journal of Pediatrics (2025) у систематичному огляді зазначає: «Дихотомія між папером і екраном, ймовірно, залишиться невирішеною, оскільки технології стрімко еволюціонують, методологія досліджень стикається з різними обмеженнями, а ефекти суттєво залежать від віку, типу завдання, виду тексту та індивідуальних відмінностей». Іншими словами: наука фіксує тенденції, але не виносить вирок.
Фінляндія: дзеркало поряд
Паралельно з шведською дискусією в освітньому просторі активно обговорюють і результати Фінляндії — країни, яка десятиліттями вважалася абсолютним еталоном шкільної освіти. Дані PISA свідчать про стійке падіння: з 2003 по 2022 рік фінські школярі втратили від 64 до 79 балів з математики, 56 балів з читання. Частка учнів, які не досягають базового рівня математичних знань, зросла з 7% до 25%, тобто кожен четвертий фінський підліток сьогодні не може впоратися з математикою, необхідною для повсякденного життя.
Дослідники вказують на кілька причин: феноменологічне (міждисциплінарне) навчання замість системного вивчення окремих предметів, надмірна самостійність учнів без достатнього керівництва вчителя, відкриті освітні простори без стін (з проблемами шумового забруднення) та масова цифровізація. При цьому Фінляндія залишається лідером за показником добробуту учнів, вони надають безкоштовне харчування, психологічну підтримку, атмосферу партнерства між учнем і вчителем. Але академічні результати погіршилися, і це серйозний сигнал.
Обидві країни, що Швеція, що Фінляндія, дійшли схожого висновку різними шляхами: інновація без системного відстеження наслідків може коштувати дорого.
Не повернення, а калібрування
Я хочу застерегти від двох симетричних помилок, які в нашій галузі трапляються однаково часто.
Перша: тріумфально оголосити, що «цифрова освіта провалилася» і що майбутнє винятково за папером. Бо це неправда. Цифрові інструменти мають очевидні переваги в доступності, актуальності контенту, інтерактивності, можливостях для дітей з особливими освітніми потребами. ЮНЕСКО у своїй Глобальній доповіді про моніторинг освіти 2023 року не закликає відмовитися від технологій, навпаки, вона застерігає від їх некритичного впровадження без доказової бази та від заміни ними повноцінної взаємодії з учителем.
Друга помилка: заперечувати сигнали, які надходять від досліджень, і продовжувати масштабну цифровізацію, не ставлячи питань про якість. Саме це й зробила Швеція у 2009–2022 роках, і саме за це вона платить зараз мільйони на корекцію.
Те, що відбувається у світі, не стільки відкат, а радше, на мій погляд, калібрування. Після хвилі ентузіазму від нових інструментів приходить зріла фаза: розуміння, що не кожен інструмент підходить для кожного завдання. Читання глибокого художнього або наукового тексту — це інша когнітивна робота, ніж перегляд відео або взаємодія з інтерактивним тренажером. Формування почерку — це інша нейронна активність, ніж натискання клавіш. І це не означає, що одне «краще» за інше в абсолютному сенсі, а це означає, що у кожного є своє місце.
Що це означає для нас
Для видавничої галузі, зокрема для видавництв підручників, ця дискусія не є абстрактною. Ми щодня ухвалюємо рішення про те, в якому форматі виходить той чи інший навчальний продукт, як поєднати якість паперового видання з можливостями цифрового доповнення, де межа між корисною інтерактивністю та шкідливим відволіканням.
Шведський досвід підказує нам, що важливо не те, яким є носій, а те, наскільки обдумано він обраний під конкретну педагогічну мету. Підручник, який забезпечує системне, послідовне, структуроване знайомство з предметом — з чіткою навігацією, просторовими орієнтирами, можливістю робити помітки від руки, — це продукт, у якому є глибока педагогічна логіка. Вона не застаріла, а підтверджена нейронаукою.
Водночас цифровий інструмент, що дає миттєвий зворотний зв'язок, адаптується до темпу учня, надає доступ до актуального контенту, і в цьому теж є цінність, яку не варто відкидати.
Тож справжнє питання полягає не у виборі між папером і екраном, а в тому, коли, для кого і задля якої мети обирається той чи інший інструмент.
Світ справді змінюється стрімко. Настільки стрімко, що жодна країна, ні Швеція з її амбітною цифровізацією, ні Фінляндія з її егалітарним ідеалом, не може бути стовідсотково впевнена, що обрала правильний шлях наперед. І це нормально. Саме так працює прогрес: через спроби, помилки та чесну корекцію курсу.
Наше завдання в цьому всьому не в тому, щоб чекати остаточної відповіді, яка ніколи не надійде. Наше завдання залишатися уважними до сигналів, які надходять з досліджень, із класів, від учителів і дітей. І реагувати на них без ідеологічних шор — ні захищаючи «цифровий прогрес» заради прогресу, ні ностальгуючи за «старою доброю школою» заради ностальгії.
Швеція зробила саме це. Це обійшлося їй боляче, дорого, публічно, але ж зробила. Мало хто наважується на таке, але саме так і виглядає відповідальність перед майбутнім.
